Історія Сун-Хі та Юньхі

Сун-Хі та Юнхі — сестри та медсестри, які живуть у районі Пьюджет-Саунд. Вони піклувалися про свого тата, поки він не помер від хвороби Альцгеймера, і тепер знову починають довгострокову подорож разом зі своєю мамою, яка почала відчувати когнітивне погіршення у віці 84 років.

Сун-Хі каже, що після догляду за їхнім батьком спостерігати подібні симптоми у своєї мами було жахливо. «Така програма, як WA Cares, корисна для всієї родини, не лише для наших близьких, про яких ми піклуємося, але й для постраждалих опікунів», — каже вона.

Після імміграції з Кореї до Сполучених Штатів у середині 1970-х років батьки Сон Хі та Юнхі наполегливо працювали над досягненням своєї версії американської мрії – виховували трьох дітей, мали дім і разом вели бізнес.
Коли їхньому батькові поставили діагноз хвороби Альцгеймера, і Сун-Хі, і Юнхі працювали медсестрами на повний робочий день, але не спеціалізувалися на геріатричному догляді та не знали, як найкраще знайти ресурси для довгострокового догляду. «Ті навички, яких я набула за роки роботи медсестрою, безумовно, допомогли в догляді. Але емоційно та морально це було важко», — каже Юнхі.

Тепер, коли їхня мама переживає погіршення розумових здібностей, Сун-Хі та Юнхі почали піклуватися про неї подібним чином. Сестри по черзі проводять ніч зі своєю мамою, яка живе в окремому житловому комплексі для літніх людей. Вони готують їй корейську їжу та допомагають приймати ліки, купувати продукти, прибирати квартиру та дотримуватися розпорядку дня. Юнхі зазначає: «Догляд повертає багато спогадів про дитинство та про те, як вона піклувалася про нас, показувала нам речі, навчалася навичок у моєї мами».

Вони визнають, що вартість догляду – як фінансова, так і емоційна – була високою, і що звичка їхніх батьків дбайливо заощаджувати була важливою причиною того, що вони мали вибір, коли справа дійшла до довгострокового догляду за їхнім батьком. І Сун-Хі, і Юнхі відійшли від кар’єри медсестер, щоб проводити більше часу з мамою.

За словами Юньхі, «це було те, що мені потрібно було зробити, щоб підтримати маму та сестру, щоб ми обоє могли піклуватися про неї так, як хотіли, але я точно відчувала це фінансово». Вона продовжує: «Вона наша мама. Немає нічого, чого б я для неї не зробив. Вона була поруч з нами, коли ми росли. Вона пожертвувала заради нас, і я хочу зробити це заради неї — піклуватися про неї так, як вона піклувалася про нас — у міру своїх можливостей».

Сун-Хі каже, що їхня допомога у щоденних справах необхідна для того, щоб їхня мама залишалася максимально незалежною. «Ми хочемо, щоб вона була в безпеці, щасливою та задоволеною. Але ми в цей час не працювали, тому маємо нульовий дохід. Такий ресурс, як WA Cares, дуже допоміг би полегшити цей фінансовий аспект. Наявність додаткових ресурсів для вибору опікуна, який відповідає культурним особливостям і якому ми довіряємо, а [наша мама] довіряє, дасть нам трохи перепочинку. Напевно, я б не зміг цього зробити без моєї сестри».

Сан-Хі рада бачити, що Вашингтон робить підтримку довгострокового догляду доступною для більшої кількості людей у штаті. «Незалежно від того, молодший ти чи старший, мати такий ресурс і знати, що держава інвестує в сім’ї та піклується про сім’ї – для мене дуже важливо жити в державі, яка йде далі. Це дає мені надію, і це все, що іноді потрібно».

Сун-Хі каже, що шляхи догляду різні для різних сімей і культур, але така програма, як WA Cares, допоможе всім нам. «Це буде там для сімей у будь-якій якості, яка їм потрібна. WA Cares принесе користь усім».